Сторінки історії: 3 травня (16 травня) День пам’яті преподобного отця Феодосія Печерського

Історія Києво-Печерської лаври невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Його ім'я можна поставити другим за значенням серед печерських ченців після засновника цього уславленого монастиря святого Антонія. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості Давньої Русі, школою, яка готувала вище духовенство. Про особливу роль преподобного Феодосія свідчить той факт, що він став другим святим після князів Бориса та Гліба, канонізованим 1108 року.

Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Васильєві (тепер Васильків) у родовитій родині. Невдовзі його батько, дружинник князя, одержав призначення у Курськ на посаду тіуна (управителя). З дитинства Феодосій вирізнявся від однолітків особливою релігійністю, схильністю до усамітнення та духовних роздумів. Він мріяв про чернецьке життя, багато часу проводив у церкві, купував зерно і сам випікав проскуру, яку приносив у храм для причастя віруючих. Коли помер батько, Феодосію ледве виповнилося 13 років. Не бажаючи присвячувати своє життя службовій кар'єрі, як це передбачалося суспільним становищем батьків, він незабаром таємно пішов із дому з паломниками, від яких наслухався розповідей про Єрусалим та інші святі місця Сходу. Проте мати, вольова і рішуча жінка, розшукала сина і повернула додому. Невдалою виявилася і друга його втеча з дому. Зате третя спроба увінчалася успіхом і йому вдалося дістатися до Києва. Після багатьох життєвих випробувань та пошуків, юнак поселився в Києво-Печерському монастирі і став учнем преподобного Антонія Печерського.

У 1058 р. в Печерському монастирі Феодосій прийняв чернечий постриг від Никона. За смиренне життя, працелюбність і високу духовність Феодосій невдовзі був висвячений у ієродиякони, а потім і в ієромонахи. Мати, яка не припиняла пошуків сина, знайшла його у Печерському монастирі. Вона благала його повернутися до світського життя, але Феодосій врешті-решт умовив і її прийняти чернецтво. У 1062 р. Феодосій, з благословення преподобного Антонія, став ігуменом Печерського монастиря. Він проявив себе, насамперед, як будівничий Печерської обителі. Преподобний заснував наземний монастир, перенісши чернечі келії з вузьких печерних переходів у кам’яні та дерев’яні споруди. Всі зусилля Феодосій зосередив на спорудженні в Печерському монастирі величного храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Собор було закладено Феодосієм у 1073 р. з благословення Антонія, який доживав свої дні, а завершено вже після їхньої смерті в 1089 р.

В період ігуменства Феодосія у Києво-Печерському монастирі прийняли Студійський статут, який з часом став нормою життя для давньоруських монастирів. Цей статут передбачав спільне проживання монахів і вимагав високої освіченості братії, при цьому надаючи право праведним старцям на затворництво. Феодосій вів суворе аскетичне життя. Він користувався високим авторитетом, повагою і любов'ю як ченців, так і мирян, активно займався літературною, насамперед богословсько-повчальною і церковно-публі­цистичною діяльністю. Збереглося 11 його творів: 2 послання до великого князя Ізяслава Ярославича, 8 «Слів» і «Повчань» ченцям і молитва «За всіх християн». Твори свідчать, що Феодосій був обізнаний щодо богословських суперечок, які в 1054 р. призвели до поділу єдиної до того часу церкви на православ'я і католицизм.

Феодосій засуджував усобиці між синами Ярослава, що спалахнули в 1068 р., і рішуче ганьбив Святослава Ярославича, який у 1073 р. позбавив влади старшого брата Ізяслава і особисто посів великокнязівський престол, порівнюючи новоспеченого князя з Каїном. Розлючений Святослав намагався посадити Феодосія у в'язницю. Та він, всупереч умовлянням братії і київських бояр, продовжував викривати князя, який неправедним шляхом здобув престол. Святослав так і не наважився скривдити Феодосія. Навіть більше, він першим пішов на примирення, і намагаючись задобрити праведного ігумена, відвідав Печерський монастир, а потім підніс багаті пожертвування на спорудження Успенського собору. Відтоді їхні стосунки дещо налагодилися, хоч Феодосій продовжував умовляти великого князя помиритися зі старшим братом, якого він згадував у монастирських молитвах першим, а Святослава, на князеве невдоволення, другим.

Феодосій покинув світ через рік після смерті Антонія 3 травня (16 травня) 1074 р., не доживши до 40 років. Ченці перенесли тіло Феодосія і поховали в тій печері, де він жив. У 1091 р. його мощі розшукав преподобний Нестор. Тоді ж вони були перенесені в уже освячений Успенський собор Печерського монастиря. Нестор у 80-х роках XI ст. склав житіє Феодосія. У 1108 р. відбулася його канонізація.

З 1131 р. нетлінні мощі Феодосія покоїлися у срібній, вкритій позолотою, раці. Вклонитися їм сходилися прочани з усіх куточків Русі. У тривожні місяці чекання навали Батия печерські ченці сховали їх «під спуд» собору, і точне їх місце знаходження до цього часу залишається невідомим.

 

 

Twitter icon
Facebook icon
Google icon
StumbleUpon icon
Del.icio.us icon
Digg icon
LinkedIn icon
MySpace icon
Newsvine icon
Pinterest icon
Technorati icon
Yahoo! icon
e-mail icon