Друкарня

До Ковнірівського корпусу прилягає будинок друкарні Києво-Печерської Лаври, яку у 1615 р. заснував відомий вчений, просвітитель, архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький. На початку XVII ст. він придбав у м.Стрятині друкарню у братів Балабанів і перевіз її до Києво-Печерської лаври. Заснування її поклало початок книгодрукуванню в Києві. Працювала вона понад 300 років.

Серед перших видань, що збереглися до нашого часу, був "Часослов" (1616 р.) – підручник для навчання грамоті та збірка святкових служб на весь рік під назвою "Анфологіон" (1619 р.). В другій половині XVII ст. лаврською друкарнею видавалося 120 найменувань книг як богословської літератури, так і світського характеру. Серед наукових видань велике значення мав перший у слов'янському світі словник церковнослов'янської мови на 7000 слів та імен з перекладом і поясненням їх - "Лексіконъ славеноросскій"Памви Беринди (1627 р.). У 1635 р. були видані польською мовою "Патерикон" С.Косова і "Тератургіма"А.Кальнофойського. Це була переважно література, спрямована проти католицизму й унії. До "Тератургіми" були додані перші плани печер, а також панорама верхньої частини монастиря. Ці документи мають важливе значення як джерела для вивчення історії, архітектури та топографії Лаври. Визначною подією вітчизняної культури стало видання церковнослов'янською мовою "Патерика Печерського" (1661 р.). Великою популярністю користувався виданий у 1674 р. "Синопсис" Інокентія Гізеля, який розповідав про вітчизняну історію з давніх часів до XVII ст. До початку XIX ст. "Синопсис" перевидавався 30 разів і використовувався як шкільний підручник.

З метою зміцнення православ'я навколо лаврської друкарні об'єдналися українські письменники, діячі культури, вчені-богослови, художники, зокрема Єлисей Плетенецький, Памво Беринда, Афанасій Кальнофойський, Петро Могила, Інокентій Гізель та ін.

Протягом XVII-XVIII ст. діяльність друкарні відігравала прогресивну роль в розвитку української освіти, науки та культури, зокрема книжкового мистецтва, а також у справі підготовки кваліфікованих кадрів друкарської справи.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначалися високим поліграфічним та художнім рівнем. Книги мали красиві шрифти, високомистецькі заставки, сторінки часто оздоблювалися орнаментальними рамками та ілюстраціями. Одним з найважливіших елементів художнього оформлення книг був титульний аркуш. Українські митці прикрашали його як урочисту арку, що символізувала вхід у книгу – джерело знань. Оправи книг прикрашались застібками, фініфтевими та черненими медальйонами. Над їх оздобленням працювали художники і гравери XVII-XVIII ст.: Іларіон Мигура, Інокентій Щирський, Данило Галяховський, Григорій Левицький та багато інших.

Видання лаврської друкарні поширювалися не тільки в Україні, але й за її межами. А з другої половини ХІХ ст. друкарня розпочала регулярний випуск каталогів своїх видань. За ними мешканці не тільки українських, а й російських міст мали змогу виписувати необхідні книжки. На початку ХХ ст. в друкарні працювало понад 140 робітників високої кваліфікації та 40 учнів.

Друкарня представляє великий інтерес не тільки як видавничий центр, але і як архітектурна споруда.

Перша будівля друкарні була дерев'яною (1615 р.), а згодом цегляною. Після пожежі 1718 р. цегляний перший поверх споруди був відновлений та розширений, над ним надбудовано другий дерев'яний поверх.

Будівля друкарні розташована на схилі і тому завжди перебувала під постійною загрозою зсувів. У XVIII ст. Духовний Собор Лаври замовив військовому інженеру Шарлю Паулю де Шардону укріпити споруду і встановити на її південній стіні чотири аркбутани. Вони чудово вписалися в архітектурний ансамбль Верхньої території Києво-Печерської лаври. Під ними проходить дорога до Південної печерної брами. У 1828 р. з північного та східного боків до основної споруди зробили прибудови. Але під час пожежі 1849 р. будинок друкарні знову постраждав. У 1851-1856 рр. його капітально відремонтували. До корпусу зі східного боку прибудували двоповерхове приміщення. А кам'яних справ майстер С.Д.Ковнір прикрасив споруду барочними фронтонами. Останнього разу будинок було відреставровано у 1880 р. академіком архітектури В.І.Сичуговим.

Будівля оформлена у стилі українського бароко. Фасади розділені лопатками, напівколонами, вікна нижнього поверху обрамлені наличниками, другого – прикрашені сандриками. Портал має просту квадратну композицію, яка складається з двох доричних колон, з'єднаних угорі карнизом. Західний фасад прикрашений напівколонками, уздовж нього посередині проходить пояс із зелених керамічних розеток. З південного та східного боку будинок нагадує казковий замок з виступом у вигляді вежі та міцними арками, які перекинуті через вулицю, що веде до печер. Живописним куточком в архітектурному ландшафті верхньої території монастиря можна вважати східну частину корпусу друкарні, що має терасу, гарні вигнуті сходи та чавунний балкон. Т.Г.Шевченко неодноразово відвідував друкарню і милувався з її балкона мальовничим видом на Дніпро.

Такий вигляд корпус друкарні зберіг і після капітального ремонту в 1954 р. Зараз тут розміщується Музей книги і друкарства України.

 

Twitter icon
Facebook icon
Google icon
StumbleUpon icon
Del.icio.us icon
Digg icon
LinkedIn icon
MySpace icon
Newsvine icon
Pinterest icon
Technorati icon
Yahoo! icon
e-mail icon