Кладовище Різдво-Богородицького бастіону

Києво-Печерський монастир з давніх часів був своєрідним некрополем.

Про стародавні лаврські поховання писав у 1886 році блюститель Дальніх печер ігумен Артемій: "Місцевість, навколо Різдвобогородицької церкви Дальніх печер, має історичне значення в тому відношенні, що вона, по приході з Афонської гори Св. засновника Лаври... отця нашого Антонія Печерського, спочатку вибрана була їм для святих його подвигів... Згодом, цей пагорб покоїв посмертні залишки і таких осіб, які по волі Божій залишаються для світу невідомими, але були сучасниками Преподобних Отців і поділяли з ними труди подвижничества. Надалі, протягом минулих століть, були також поховані багато з тих осіб, які, хоча і не належали до чернечої корпорації, але зробили значні пожертви та надали користь для святої обителі".

З часом вільних місць для поховань на лаврській території залишалося все менше й менше. Духовне ж начальство обителі змушене було вводити нові обмеження для бажаючих знайти після скону вічний спокій на святих схилах. А після початку зведення оборонних споруд Нової Печерської фортеці питання про збереження кладовищ на Ближніх і Дальніх печерах постало дуже гостро. Згідно планів тодішніх військових інженерів комплекс поховань на Дальніх печерах мав бути фактично перерізаний навпіл фортечним муром з бійницями, а поховання, що не вписувалися до оборонних проектів, перенесеними в інше місце.

Активним захисником кладовищ виступив митрополит Київський Філарет (Амфітеатров), який намагався переконати в цьому питанні самого імператора Миколу І. Згідно прохання митрополита Філарета фортечний мур вирішено було перенести за межі кладовища. Звісно, число нових поховань тут постійно скорочувалося. Єдиним виключенням були особи архієрейського сану. Віднині кожне поховання ставало можливим на підставі спеціального дозволу вищого духовного керівництва. Відповідно, право бути похованим у Лаврі ставало особливим привілеєм.

Серед похованих на кладовищі Різдво-Богородицького бастіону багато архімандритів Києво-Печерської лаври: Антоній (Петрушевський) (1828-1912 рр.); Амвросій (Булгаков) (1845-1920 рр.); Димитріан (Щербак) (1864-1921 рр.); Іоіль (Воскобойников) (1729-1816 рр.); Каліст (Стефанов) (1724-1792 рр.); Микола (Дробязгін) (1847-1922 рр.); архієпископ Астраханський та Ставропольський Варлаам (Леницький) (кін. ХVІІ ст.-1741 р.); соборний лаврський духівник ієромонах Феодосій (1742-1825 рр.).

Також чимало поховань відомих воєначальників. До наших днів збереглися могили учасників Вітчизняної війни 1812 року: генералів від інфантерії: П.С.Кайсарова (1783-1844 рр.), ад'ютанта М.І.Кутузова, і П.І.Красовський (1781-1843 рр.); генерал-фельдмаршала Ф.В.Остен-Сакена (1750-1837 рр.); російського державного діяча та дипломата, адмірала Є.В.Путятіна (1803-1883 рр.); київського коменданта, генерал-лейтенанта Й.Й.Мусницького (1800-1866 рр.), учасника русько-турецької війни 1828-1829 рр.; братів генералів Степана (1834-1899 рр.) і Миколи (1824-1877 рр.) Леонових, що приймали участь у визвольній війні Болгарії від турецької експансії 1877-1878 рр.

На цьому кладовищі знайшла вічний спокій Софія Аксакова (1823-1885 рр.) – дочка відомого російського письменника С.Г.Аксакова. За переказом, рід Аксакових походив від легендарного Шимона Африкановича, коштом якого був зведений у XI ст. Успенський собор у Києво-Печерському монастирі, та ін.

Імена похованих на території Києво-Печерської лаври знаменитих людей нагадують про героїчне минуле нашого народу.

Twitter icon
Facebook icon
Google icon
StumbleUpon icon
Del.icio.us icon
Digg icon
LinkedIn icon
MySpace icon
Newsvine icon
Pinterest icon
Technorati icon
Yahoo! icon
e-mail icon